Автор: Алла Уманець
Камера: Віталій Сінєльников
15.12.05 р.
Поблизу музичного корпусу педколеджу щодня лунають голосні акрди. Тут вони звичне явище, але уже не для всіх. Дехто замість нот, читає онукам казки, і заняття у цих стінах це лише спогади. Та вчитель ніколи може не бути пенсіонером. Тому на передноворічній зустрірчі в педколеджі вони просто шановані гості. Для них і фуршет, і привітання, а головне звуки дорогої серцю музики.
Три покоління викладачів педколеджу зустрілись в одному залі, за теплими дружніми розмовами. Усі вони віддавали шану тим, хто уже Адже за словами організаторів зустрічі: « без минулого не було б і майбутнього».
Вікторія Ласка завідувач музичного відділення
«Ви – наші наставники, вчителі. На вашу долю випав нелегкий час. Ви прожили роки поневірянь, голоду. Дехто з вас – діти війни. Ви пройшли тяжкий життєвий шлях, але ви не втратили оту істину педагогіки і творчості. Щира подяка вам, пошана і земний уклін.»
Слова вдячності ніколи не зайві. Адже кожному із цих сивочолих викладачів було приємно, що стінах рідного педкледжу все ще звучить їхнє ім'я. Вони дякувли усім щирими усмішками, добрим словом, або тихою сльозою на очах. Вони хвилювались від радості. Переживали не лише гості, за кулісами тремтіли студенти .
Олександр Гаврилюк студент 3-го курсу
«Як перед будь-яким концертом я відчуваю хвилювання, але цього разу я відчуваю як хвилювання зростає, адже там, у залі вчителі моїх вчителів, витирани. Тому зрозуміло, що хвилююсь я набагато сильніше.»
Але коли звучали перші акорди близької усім музики хвилювання зникало саме собою. У дружній атмосфері не забули і про ювілеї викладачів-ветеранів, вручали подарунки і знову піднімали келихи за здоров'я і многая літа іменинників. Настрій у залі довів – тут зібралась одна дружня родина.
Просмотрено: 3603 раз
